Юридична сутність податків

Теоретичні дослідження на предмет висвітлення юридичної при­роди податків підтверджують, що вони перш за все є явищем юридичним, скільки б це не затьмарювалося з тих чи інших причин. Необхідно визнати, що регулювання суспільних відносин, що виникають з приводу встановлення податків, їх зміною, визначенням категорії осіб, які розглядаються їх плат­никами, так само як і розробкою та впровадженням механізмів їх збору, включаючи застосування примусових мір, є об'єктом регулювання галузі пу­блічного права. Це не викликає ніяких заперечень хоча б тому, що нормати­вні акти, якими впроваджуються та в відповідності з якими справляються податки, розглядають виключно взаємовідносини між державою та тими з суб'єктів права, що віднесені до категорії платників.

В перших юридичних теоріях, предметом досліджень яких виступа­ли податки (роботи Девіда Х'юма "Дослідження про податки", та Монтеск'є "Дух законів"), податок розглядався як ціна або платня за послуги, що нада­ються державою на користь своїх громадян в вигляді забезпечення умов їх існування. Згідно з цією концепцією, що дістала назву "еквівалентної теорії", кожен з індивідуумів мав за обов'язок вносити на користь державної влади спеціальну платню за постійне підтримування її зусиллями порядку в суспільстві та підтримування належного функціонування публічних установ. По­даток розглядався одночасно і як гарантія власної безпеки платника та його майна.

Згідно з іншою концепцією, що базувалася на принципі солі­дарності суспільства, податок розглядався, як суспільний обов'язок. Оскіль­ки всі громадяни так чи інакше користуються різноманітними послугами чи благами, що надаються їм державою, то всі вони повинні мати перед нею відповідні та зустрічні обов'язки. Основним з таких обов'язків є підпоряд­кування своїх приватних інтересів інтересам суспільним. Виходячи з цього трактується принцип солідарності суспільства. Таким чином саме почуттям солідарності обумовлюється необхідність внесення кожним громадянином своєї посильної частки в покриття фінансових витрат, пов'язаних із задово­ленням загальносуспільних потреб. Саме ця концепція лягла в основу тієї ча­стини Декларації прав людини та громадянина 1789 року, що стосується обґрунтування необхідності та правомірності існування податків. (Статті 13 та 14).

Обидві з приведених концепцій, незважаючи на те що панували в юридичній науці досить довгий час, аж до кінця XIX століття, не розкривали в повній мірі юридичної природи податків, а лише акумулювали в собі переважаючи на протязі відповідної епохи ідеологічні погляди на явище податків та оподаткування.

Детально аналізуючи історію виникнення та розвитку податків, а також осмислюючи їх значимість для існування держави та роль, яку вони відіграють в суспільному житті, податки це один з найсуттєвіших проявів державного суверенітету. Податки, в сучасному розумінні цього поняття, бу­ли породжені, постійно супроводжують та нерозривно пов'язані з зароджен­ням та розвитком найвищої форми організації людського суспільства, якою є держава. Історична необхідність їх виникнення обумовлена складністю стру­ктури суспільної організації а умовою, що забезпечувала та підтримувала їх існування та функціонування супутніх їм механізмів, є державна влада, що в разі необхідності має в своєму розпорядженні достатній для цього набір за­собів примусового характеру.

Таким чином, з одного боку, податки являють собою обумовлений державною формою організації людського суспільства обов'язок, що розпов­сюджується на категорію осіб, визначених в якості їх платників, та підкріп­люється відповідними природі та рівневі розвитку державного устрою мі­рами примусового характеру. Змістом такого обов'язку є пропорційна май­новому достаткові платників їх участь в фінансовому забезпеченні існування та діяльності держави, як форми організації людського суспільства. Характер та обсяги цього обов'язку знаходяться в тісній залежності від рівня розвитку суспільства та відповідних такому рівневі форми державної влади, завдань держави та ступенем складності ієрархії державних інститутів.

З іншого боку, податки, як невід'ємний атрибут державної влади, є проявом державної волі, зміст якого полягає в примусовому вилученні час­тини майнового достатку тієї категорії осіб, що підпадають під юрисдикцію держави та розглядаються нею такими, що спроможні нести частину тягаря витрат, пов'язаних з виконанням загальнодержавних функцій. Необхідність застосування такого атрибуту викликана ускладненням умов та засобів оправдання державою свого суспільного призначення. Саме від ступеня склад­ності таких умов та засобів залежать, в першу чергу, фактичні розміри необ­хідних витрат, а значить, і реальні арифметичні виміри тієї частини майново­го достатку платників, що підлягає вилученню.

Цікаво простежити при цьому еволюцію внутрішнього насичення такого прояву державної волі. В державах з монархічною формою правління носієм такої волі виступав верховний правитель, виконання владних функцій яким опиралося на більш або менш численну частину населення держави. Категорія платників податків формувалася серед тих, хто був, як правило, значно віддалений від формування державної влади та визначення пріоритетів державної політики, в тому числі й податкової. Фактично податки функ­ціонували в двохполюсному середовищі. Залежність між владою, яка встано­влювала податки, та їх платниками була досить відносною та ледь приміт­ною. Таким чином, ті примусові міри, якими забезпечувалась обов'язковість податків, носили деспотичний та відверто насильницький характер. Але й іншого виходу в тогочасної держави не було. Вона була такою, якою вона могла бути і не мала права розраховувати на дисциплінованість платників, побудовану на високому рівні суспільної свідомості.

Поступовий перехід до демократичної форми державного правлін­ня, а особливо впровадження загального виборчого права, внесли новий еле­мент в суспільні відносини в галузі встановлення та сплати податків. Тепер державна влада, в першу чергу законодавчі органи, представлені народними обранцями. Таким чином, зв'язок платників з процесом впровадження по­датків, хоч і не є безпосереднім, але все таки набагато тісніший ніж в умовах монархічної чи деспотичної форми правління. А ті примусові заходи, що за­стосовуються до порушників податкових правил, дійсно можна назвати пра­вомірною реакцією суспільства на явище несплати податків, яке фактично виглядає як відмова від участі в фінансуванні загальнодержавних витрат. На­віть сам факт продовження існування податків в умовах парламентаризму ще раз свідчить про їх життєву необхідність для сучасного суспільства та підт­верджує відсутність реакційної та грабіжницької їх природи.

Вищесказане звісно ж не означає, що з настанням епохи предста­вницької демократії, автоматично зникла можливість некоректного викорис­тання такого суттєвого атрибуту державної влади, яким є податки. Зовсім ні. Але з настанням такої епохи в платників з'явилася можливість вияву адек­ватної реакції на прояви зловживань з боку державної влади чи невмілого її поводження з таким важливим інструментом. З іншого боку державна влада тепер має постійно дбати про виправдання здійснюваних нею в галузі опо­даткування заходів, які, хочеться цього комусь чи не хочеться, все таки переслідують мету вишукування нових джерел одержання податків та надання більш жорсткого характеру існуючим, що обумовлено природнім зростанням державних витрат. Та під постійним та навіть хворобливо загостреним конт­ролем виборців підвищення податкового гніту можливе лише з застосуван­ням надзвичайно делікатних методів і активної пропагандистської діяльнос­ті.

Саме тому класично демократична держава надзвичайно заінте­ресована в науковому обґрунтуванні проваджуваної нею податкової полі­тики. І саме тому умовно демократична держава ніколи не придає особли­вого значення діяльності в сфері теоретичного висвітлення явища податків, механізмів їх функціонування та вдосконалення своєї податкової політики. А що стосується держави, яка твердо поставила собі за мету побудувати спра­вжнє демократичне суспільство, то, чи не насамперед, така держава повинна згадати про величезну теоретичну прогалину в галузі вивчення методів кори­стування податковими інструментами, що дісталася їй в спадщину від своєї попередниці.

Отже впровадження та справляння податків є одним з конкретних проявів державного суверенітету. Межі розповсюдження фіскального суве­ренітету держави в просторі, тобто на територію та на осіб, розгляда­тимуться в частині цієї роботи, присвяченій вивченню механізмів оподат­кування міжнародної господарської діяльності.

Поняття податкового права

Податки з'являються та функціюють лише в середовищі відповід­ного характеру нормативних актів і аж ніяк не в умовах правового вакууму. Вони впроваджуються шляхом прийняття органами державної влади пись­мової форми нормативних актів, що являють собою факт вислову державної волі.

Різноманітність самих податків, про яку говоритиметься нижче, складність механізмів їх справляння, тісний зв'язок правовідносин стосовно впровадження та сплати податків з іншими сферами суспільних відносин спричинюють появу на світ великої кількості нормативних актів, що так чи інакше пов'язані з їх функціонуванням. Отже мова йде про цілу систему нор­мативних актів, виданих державою, зосереджених навколо єдиного об'єкту регулювання та приречених досягнення як внутрішньої, так і взаємної гар­монії.

Якщо замислитись над цільовим призначенням таких нормативних актів, то стає зрозумілим, що так чи інакше вони переслідують цілі впровад­ження податків, визначення осіб, що відносяться до категорії їх платників, та переліку об'єктів та фактів з яких справляються податки, встановлення по­рядку і періодичності сплати податків та обчислення їх розмірів, а також встановлення мір примусового характеру в випадках порушення встанов­лених ними правил. Вже з цього простого переліку завдань подібного роду нормативних актів випливає, що фактично вони охоплюють в якості об'єкта регулювання цілу сферу надзвичайно важливих суспільних відносин. При­чому сферу досить складну та надзвичайно значну за своїми обсягами, оскільки в процес оподаткування втягується на сьогодні все більше фізичних та юридичних осіб, майнових об'єктів та різного роду дій суб'єктів сучасно­го суспільства.

То чи не буде сьогодні, правомірним говорити про існування подат­кового права, як окремої галузі внутрішнього права тієї чи іншої держави? При вирішенні подібної проблеми потрібно зауважити, що, оскільки немож­ливо характеризувати податки взагалі, відриваючи їх від конкретного пра­вового середовища, в якому вони функціюють, то некоректно було б розг­лядати і місце правових норм, що забезпечують функціонування податків, в відриві від правової системи, органічною частиною якої є такі норми.

Звичайно, проблема систематизації та класифікації діючих в конк­ретній державі правових норм, а також побудова їх стрункої ієрархії є вик­лючно внутрішньою справою вітчизняних теоретиків.

Що стосується іноземних теоретиків і зокрема, як приклад теорети­ків французької юридичної науки, яку можна віднести до категорії класич­них, то її діячі вже знайшли місце для системи правових норм, що забез­печують регулювання відносин, пов'язаних з встановленням та сплатою дію­чих у Франції податків. Безсумнівно, податкове право, як автономна галузь французької правової системи, сьогодні існує. Більш того, ця галузь права в Франції кодифікована.

Сучасне податкове право Франції визначається в якості автономної галузі внутрішнього права на підставі основоположного принципу систе­матизації правових норм, що застосовуються французькою юридичною нау­кою. В відповідності з цим принципом, кожна спеціальна сукупність пра­вових норм заслуговує того, щоб розглядатися в якості окремої чи авто­номної галузі права, якщо вона, будучи внутрішньо організованою навколо загальних фундаментальних принципів права, володіє власними специфіч­ними їй правовими принципами та нормами.

З точки зору французької юридичної науки, податкове право Фран­ції повністю відповідає вищезгаданим критеріям, тобто має всі необхідні ознаки, автономної галузі внутрішнього права. З подібною точкою зору важ­ко не погодитися, незважаючи на те, що вона досить довгий час була спір­ною. Справа в тому, що раніше всі правові норми, які так чи інакше стосува­лися фінансових взаємовідносин держави та приватних осіб на предмет фор­мування державного бюджету розцінювалися як частина адміністративного права. Такої оцінки подібні правові норми заслуговували, в першу чергу, зважаючи на надзвичайно жорсткий характер методів, якими користувалася держава при регулюванні відповідних правовідносин, що іноді навіть викли­кали сумнів стосовно їх законності.  

На сьогоднішній день податкове право Франції розглядається підпо­рядкованим двом основоположним правовим принципам: принципу закон­ності та принципу рівності.

Підпорядкованість податкового права принципу законності, обу­мовлена статтею 34 Конституції від 4 жовтня 1958 року. В відповідності з правилом, закріпленим цією статтею лише парламент володіє компетенцією встановлювати норми, що визначають об'єкти оподаткування, порядок обчи­слення та стягнення податків. Таким чином, при прийнятті щорічного закону про фінанси парламентом, з одного боку, затверджуються розміри дер­жавних витрат, а, з іншого боку, уточнюються ставки та інші елементи різ­номанітних податків.

Чітке визначення законом прав та обов'язків учасників податкових правовідносин залишає платникам податків можливість оскарження непра­вомірних дій державних органів шляхом звернення до суду.

Принцип рівності в податковому праві трактується як такий, що пе­редбачає ідентичне оподаткування одного ж і того рівнів доходу, майнового достатку і т. і. Ідея, що лягла в основу принципу рівності вперше була висло­влена статтею 13 Декларації прав людини та громадянина 1789 року. Суть цієї ідеї полягає в тому, що кожен громадянин повинен приймати участь в загальних витратах держави пропорційно своїм можливостям.

Для визначення концептуальних основ податкового права необхідно визначити основні правила, яким повинні відповідати податки для їх групу­вання в систему.

В своїй роботі "Дослідження про природу та причини багатства на­родів" Адам Сміт висловив чотири правила, яким повинні відповідати пода­тки: правило справедливості, правило об'єктивності та ясності, правило зру­чності та правило бережливості (економності).

Щоб бути зрозумілими ці правила, потребують детального роз'яснення.

Правило справедливості податків. Суть цього правила полягає в то­му, що кожний з членів суспільства повинен нести на собі тягар загаль­носуспільних витрат пропорційно з своїми ресурсами. Це дійсно важливе правило дуже складно реалізувати в практичній діяльності, адже для дот­римання пропорційності потрібно враховувати багато суб'єктивних факто­рів, таких наприклад як сімейний стан платника і т. п.

Правило об'єктивності та ясності. Правові норми, якими встанов­люються податки повинні формулюватись так, щоб виключати будь-яку мо­жливість їх неправомірного тлумачення, та так щоб їх зміст був доступним для розуміння кожним. Іншими словами кажучи, це правило ставить над­звичайно суворі лінгвістичні вимоги до нормативних актів, якими ре­гулюються податкові правовідносини. Мова таких актів повинна бути чіткою і доступною, а визначення термінів однозначними та звичними.

Мовні та термінологічні проблеми податкового права є його чи не найслабкішим місцем. Причому відомі ці проблеми, мабуть всім без винятку сучасним системам оподаткування. Навіть в використанні найменувань са­мих податків, не кажучи вже про інші більш детальні терміни, законодавці нерідко забувають про елементарні поняття юридичної культури та досить часто не гребують анахронізмами. Мало того, науковці змирилися з цією проблемою, визнавши її невідворотнім лихом.

Правило зручності. Згідно з правилом зручності держава має ство­рити для платника найкращі умови з метою безперешкодного виконання ним його обов'язків щодо сплати податків. Процедура виконання платником його обов'язків повинна бути максимально спрощеною. Дотримання цього прави­ла, якщо зводити його суть до спрощення технічної процедури пере­рахування податкових платежів, можна було б вважати в сучасних умовах задовільним, коли не згадувати про надзвичайно складні методи обчислення суми, що підлягає сплаті.

Правило бережливості (економності). Витрати пов'язані зі справ­лянням податків повинні бути мінімальними, інакше ефективність податків знижується.

---