Порівняльний аналіз системи оподаткування України з сучасними системами оподаткування інших країн

Проведення порівняльного аналізу систем оподаткування неможливе без розкриття загальної картини структури податків, тим більше, що віднос­на залежність економіки від податків на різні види доходів вельми відрізняє­ться в різних державах і може різко коливатися.

До 1975 року в більшості держав світу спостерігався зріст частки при­буткового податку та внесків в фонди соціального страхування, що супрово­джувалось практично незмінною часткою податків на споживання. З другої половини 70-х років з'явилась тенденція до зростання частки податків на споживання.

Частка податків на споживання та частка акцизів в багатьох державах приблизно однакова. У 80-ті роки роль перших почала зростати, а акцизів зменшувалась. По всіх розвинених країнах почалися зміни у бік зростання прибуткового податку і внесків у фонди соціального страхування.

Розділення податків на прямі та непрямі досить умовне і залежить від можливостей перекладання цих податків. Так, прямий податок на прибуток підприємств при умові перекладання його в ціну стає непрямим, а непрямий податок - податок на додану вартість при неможливості включення його в ціну стає прямим податком. Відмітимо, що це умовна класифікація прямих та непрямих податків, а не сама система прямого та непрямого оподаткуван­ня, яка реально і постійно діє на базі цієї сукупності податків.

Прямі податки переважають у Німеччині, Канаді, США, Японії.

Непрямі - в Італії та Франції.

Останнім часом йде врівноваження прямих та непрямих податків в Іта­лії та Німеччині.

Зміни податкової структури обумовлюються тим, що від прогресії в оподаткуванні економічний зріст та інфляція сильніше діють на прибуток від прямих, а не від непрямих податків.

Загальною податковою проблемою є пошук подальшого зростання по­даткового стягнення національного прибутку. Податок на прибуток в США складає в повному обсязі стягнення 8% - 10%, в Німеччині - біля 5% і є тен­денція до його зниження. Частка податку на доходи фізичних осіб 10% - 14% в США та Німеччині.

Внески підприємців у фонди соціального страхування дуже вигідні і державі і підприємцям. Для держави це важливе джерело доходів, а для під­приємців - скорочення оподаткованого прибутку та перекладення цього прибутку на споживачів через ціну товару. Частка цього податку в доходах держав значна і складає в США - 18%, у ФРН - більше 25%.

Непрямі податки, які сплачуються із прибутків складають в США - 8% - 9%, у ФРН - 18%. Велика різниця може пояснюватися мабуть тим, що в США ці податки відносяться до складу податків штатів та місцевих податків, а у ФРН - до розряду державних, а також тому, що основний непрямий пода­ток - податок з обороту в США має форму податку з продажу, а в Німеччині -податку на додану вартість (і по високих ставках).

Необхідно відмітити також і загальні риси оподаткування доходів фі­зичних осіб у економічно розвинутих країнах:

1. Базою оподаткування доходів фізичних осіб є сукупний прибуток платника.

2. Розділення платників на резидентів (особа, що перебуває в країні більше 6 місяців) і нерезидентів - на яких накладається оподатку­вання тільки із джерел цієї держави.

3. Сукупний прибуток не співпадає при оподаткуванні із оподаткова­ним прибутком на величину пільг (за виключенням Італії, де пільги відсутні, а діє спеціальна система знижок).

4. Пільги на дітей, які суттєво зменшують податок.

5. Наявність різних податкових пільг.

6. Ставки податків на прибуток фізичних осіб, як правило, прогресив­ні із складною прогресією. В останні роки відмічено різке зниження ставок з тенденцією переходу до пропорційного стягнення. Так, в США - дві ставки 15 та 28%, в Італії - від 11% до 56%, в Японії - до 60%.

Реформування податкових систем розвинених країн викликає необхід­ність державного втручання в процес формування виробничих відносин та соціально-економічні межі оподаткування. Йде постійний пошук шляхів зро­стання ефективності податкових систем і скорочення державних витрат. Проблеми, які виникли при реформуванні податкових систем можна звести до невеликого переліку:

·        сучасні податкові системи складні для платників і ефективного управління з боку податкових органів. Це породжує засоби ухилен­ня від податків;

·        особисте оподаткування доходу фізичних осіб характеризується не­справедливістю розподілення податкового ярма, бо нерідко однако­вий рівень доходів супроводжується різним рівнем оподаткування;

·        високі маржинальні ставки призводять до "тіньової економіки", лю­ди гублять стимули до праці;

·        оподаткування підприємств призводить до стимуляції інвестицій не по економічним, а по податковим причинам. Це негативно впливає на якість капіталовкладень і на розподіл ресурсів, що і так лімітова­ні;

·        нові інвестиції стає краще фінансувати за рахунок займаних коштів тому що йде дискримінація дивідендів. Велика різниця в оподатку­ванні особистого доходу і оподаткування підприємств стимулює компанії приймати рішення про інкорпорацію з податкових причин;

·        податкові системи схильні до централізації і прямого оподаткуван­ня, що погіршує і без того складний стан економіки будь-якої краї­ни.

Що стосується оподаткування доходу фізичних осіб, то слід відмітити, що у законодавстві більшості країн спроби розширення бази оподаткування (соціальна медична допомога, допомога безробітним, прибуток від приросту капіталу). Ряд країн, наприклад США, розробили досить складне законодавс­тво проти використання "податкових сховищ". Всі країни зменшують мак­симальні ставки податку. Багато країн ставлять податок у залежності від ви­ду доходу (трудовий - нетрудовий). Прибуток від приросту капіталу обклада­ється на більш пільгових умовах, ніж інші джерела прибутку.

Що стосується структури податків (прямих - непрямих) таке як вве­дення чи підвищення ролі податку на додану вартість, то тут позитивним моментом аналітики вважають зріст стимулів до збереження ресурсів та утру­днення з ухиленням від цього податку, а негативним - те, що він веде до зро­стання адміністративних витрат для податкових органів і може привести до зростання регресивності податкової системи.

Порівняльний аналіз податкових систем ускладнюється тим, що біль­шість реформ націлюється на належність податковим системам більшої ней­тральності, тому що політичні цілі реформ мають подвійний зміст. На жаль нема даних більш-менш точних економічних та розподільних наслідків за­стосування систем оподаткування. Важко виділити залежність від часткових змін в законодавстві, знайти критерії оцінки, регресивні залежності.

Логіка розвитку країн передбачає зростання обсягів оподаткування, хоча в окремих країнах і можлива на якийсь час стабілізація чи може скоро­чення рівня оподаткування. Але з подальшим узагальненням виробництва треба мати адекватну фінансову базу, основою якої є податки.

Ще одним дуже важливим аспектом при порівняльному аналізі подат­кових систем різних країн на якому схрещуються інтереси окремих людей і політичних супротивників - це розгалуження держави, доходу державного бюджету, податкових надходжень і регіональних місцевих інтересів.

Якщо права держави в сфері оборони,  зовнішніх зносин, чинення правосуддя і т.п.,  як правило,  концентруються  в  руках центральних органів влади, то податкова компетенція держави може бути розподілена по різноманітних рівнях державної влади  в залежності від її внутрішньої структури,  способу утворення і т.д.

У деяких країнах місцеві влади дотепер   зберігають необмежене ("суверенне")  право  встановлювати і стягувати податки в межах своєї територіальної юрисдикції, залишаючи центральним органам "похідне" право  за  узгодженням стягувати визначені види податків, призначені на покриття деяких  загальнодержавних  витрат  (Швейцарія, частково Швеція). У інших країнах федеральні і місцеві влади мають самостійне,  формально незалежне друг  від  друга право стягувати податки на покриття своїх потреб (США). У країнах , що  характеризуються унітарною структурою влади (наприклад Франція),  податки можуть стягатися тільки від імені центральних органів влади, а бюджети місцевих органів самоврядування фінансуються  за  рахунок надлишків, що вводяться до центральних загальнодержавних податків.

Як що виходити з деякої самостійності бюджетів різних рівнів (цент­рального і місцевого) можна виділити і два рівня регулювання податкових потоків - верхній і нижній.

Податкове регулювання в країнах з розвиненою ринковою економікою дозволяє виділити деякі умови оптимального співвідношення бюджетних надходжень та податкових платежів:

1.     чітке розподілення компетенції між органами влади на центрально­му та місцевому рівні;

2. самостійність бюджетів і наявність у них незалежних один від од­ного джерел доходів;

3. відсутність стійких каналів перерахування коштів з місцевих бю­джетів до загальнодержавного.

Є два типи відносин в залежності від державного устрою, типу госпо­дарювання специфіки адміністративно-територіального ділення, традицій.

Перший тип - федеральний орган влади має вирішальний вплив у сфе­рі податкової ініціативи (США). Місцеві органи влади у США підпорядко­вуються податковій політиці, хоча і можуть самостійно міняти податкові ставки.

Другий тип - часткова участь органів влади при якій частка кожного рівня влади в податках фіксується їх компетенцією (ФРН). Закономірним є поява компромісів змішаних типів (Швеція).

Існує три основних форми взаємовідносин бюджетів різних рівнів по формуванню доходів.

1. Різні податки. Основою є механізм самостійного введення податків відповідним рівнем влади (федерація - суб'єкт федерації - місцеві органи влади). Розподіл прав і відповідальності може бути повним і неповним. При повному розподілі податки повністю надходять до бюджету відповідного рівня. Ця система повинна мати верхній ліміт загальних сум податкових стягнень, щоб запобігти конфіскаційного перекосу.

При неповному розподілі передбачається встановлення переліку пода­тків центральним органом влади та введення ним загально державних податків. Місцеві органи влади регламентують на своїй території дія­льність місцевих податків, які входять до вказаного переліку.

2.     Різні ставки. Основні умови стягнення конкретного податку встано­влює центральний орган, а місцеві органи влади визначають ставки податку, який зараховується до місцевого бюджету.

3. Різні доходи. Свобода місцевих органів влади при такій формі взає­мовідносин зовсім не значна, тому що між бюджетами різних рівнів розподіляються суми вже зібраного податку. Аналітики приходять до висновку, що в ідеалі потрібно орієнтуватися на специфічне співіснування всіх трьох форм в залежності від ситуації, регіону і цілей. В цьому і приховується вміння влади керувати держа­вою.

Реалізація різних теоретичних моделей знайшла себе у понятті регіо­нальна бюджетна податкова система (РБПС). Функціями РБПС є:

1. Закріплення порядку просування бюджено-податкових потоків в залежності від територіальної організації суспільства.

2. Накопичення і застосування коштів в загально-регіональних цілях.

3. Реалізація регіональними органами влади та управління своїх пов­новажень фінансової незалежності.

4. Самозабезпечення регіональних програм.

5. Формування інфраструктури території.

6. Раціональне використання природно-ресурсного і екологічного по­тенціалу.

7. Стимулювання регіональних орієнтирів розвитку.

Досвід використання РБПС в багатьох країнах накреслив такі основні вимоги до них:

-         чітка реалізація вищевказаних функцій;

-         первинність перерозподілу видатків, яка базується на розподілі сфер діяльності при законодавчому регулюванні центральних та регіональ­них рівнів в цьому процесі;

-         перерозподіл доходів може базуватися як на централізації податко­вих надходжень в бюджети верхнього рівня з наступним перерозподі­лом в нижні так і в різних варіантах трирівневої структури РБПС (наприклад: земельний податок - нижчий рівень; майновий - середній, а прибутковий та оподаткований прибуток громадян - верхній);

-         політика вирівнювання з метою підтримки окремих регіонів при на­явності об'єктивних і законодавче закріплених передумов перерозпо­ділу коштів між регіонами.