Поняття податків та неподаткових платежів

Податки, як суспільне явище відомі сьогодні в усіх країнах світу. Навіть в тих, що звично називати "податковим раєм". І сплачуються вони, в переважній більшості випадків, належним чином, незважаючи на те, що кри­тикуються скрізь і завжди нещадно. Подібне відношення до податків, з пер­шого погляду, можна пояснити досить просто. Існують закони, якими впро­ваджуються податки. Передбачені, як правило, досить суворі міри покарання за ухилення від їх сплати. І платникам не залишається нічого іншого, як дис­ципліновано сплачувати їх, незалежно від свого розуміння напрямів подаль­шого їх використання та внутрішнього ставлення до доцільності цієї проце­дури та раціональності їх розмірів. Та ситуація проясниться більш повно для сприйняття лише за умови здійснення невеличкого екскурсу в історію вини­кнення та розвитку явища податків. Тим більше, що це необхідно зробити також з метою розкриття самого поняття податків.

Чи не найпершими серед членів суспільства виявилися не в змозі забезпечити свої потреби власною участю в суспільному виробництві служи­телі культу. Мова не йде про задоволення потреб в найнеобхідніших для іс­нування людини засобах, таких як їжа, одежа, житло і т. п., оскільки релігійні установи подекуди ще й до цього часу мають підсобні господарства і тому такими речами забезпечити себе в змозі. Мова йде про те, що для виконання своїх суспільних функцій та соціального призначення релігійні установи по­требували коштів значно більше ніж могло бути вишукано всередині та за рахунок власної трудової діяльності представників цієї досить вузької соці­альної групи.

Податки мають релігійне походження.

Податки, як такі, можна розглядати лише в співвідношенні з дер­жавою. Реалізація цілей держави неможлива без здійснення системи заходів та послуг, що викликає необхідність фінансових потреб та витрат, а також засобів їх задоволення.

Коло потреб сучасної цивілізованої держави є результатом довгого історичного процесу.

Будь-яка форма суспільного об'єднання незалежно від того які цілі вона переслідує, вимагає внутрішнього зосередження майнових чи фінансо­вих засобів для своєї підтримки та вдосконалення, з моменту. Розміри дер­жавних потреб та витрат обумовлені етапом історичного розвитку, формою державного ладу, політичним режимом, ступенем розвитку суспільного ви­робництва і геополітичним розміщенням держави.

Потреби держави піддаються класифікації. Таких класифікацій в за­лежності від того, який з критеріїв покладено в їх основу, існує велика кіль­кість. Найбільш загальною та важливою серед них здається класифікація в залежності від основних завдань держави, якими є: по-перше, - збереження існуючого суспільного ладу, підтримання цілісності та безпеки держави; по друге, - підтримання та розвиток суспільного господарства, що забезпечує суспільство різного роду матеріальними благами; та, по третє, - створення умов, сприятливих розвиткові та збереженню духовного багатства суспільст­ва та захисту соціально-економічних прав громадян.

Виконання перелічених завдань породжує відповідні категорії ос­новних потреб. Кожна з таких категорій включає в себе окремі види потреб. Подібну систему розподілу основних потреб держави можна було б викласти приблизно так:

І категорія - збереження існуючого суспільного ладу, підтримання цілісності та безпеки держави:

1) утримання та забезпечення умов для функціонування вищих ор­ганів державної влади;

2) утримання апарату адміністративно-територіального управління;

3) збереження дружніх відносин з іншими державами, участь в про­цесі міждержавного спілкування - утримання дипломатичної служби;

4) забезпечення зовнішньої та внутрішньої безпеки в державі -утримання збройних сил, поліції, судових та карних органів.

II категорія - підтримання та розвиток суспільного господарства, що забезпечує суспільство різного роду матеріальними благами:

1) створення, утримання та розвиток підприємств та установ, корис­тування якими надається всьому суспільству, як єдиному цілому - розвиток та вдосконалення транспортної, поштової, телекомунікаційної мереж, тощо закладів охорони здоров'я населення;

2) проведення заходів, пов'язаних з попередженням та захистом на­селення від наслідків стихійних природних явищ, епідемій та іншого роду суспільного лиха;

3) утримання державних підприємств конкретного специфічного призначення - виробництво державних грошових знаків та цінних паперів, бланків державних документів і т. п.;

4) утримання або дотації підприємств, що з тих чи інших причин не є рентабельними, але діяльність яких є життєво необхідною для суспільства.

III категорія - створення умов, сприятливих розвиткові та збере­женню духовного багатства суспільства та захисту соціально-економічних прав громадян:

1) утримання закладів та установ системи освіти, публічних бібліо­тек;

2) фінансування заходів, спрямованих на збереження та розвиток культурних цінностей суспільства;

3) утримання публічних спортивних закладів та установ фізичної культури;

4) державна підтримка установ соціального забезпечення та захисту населення.

З іншого боку система основних сучасних джерел матеріального за­безпечення процесу задоволення перерахованих вище потреб виглядає при­близно так:

1. Державне майно та державне господарство, що базується на ньо­му;

2. Повинності, в основному військова та альтернативна їй.

3. Прямі фінансові надходження від населення та суб'єктів госпо­дарської діяльності.

Перше із джерел, хоч і використовується досить часто до тепе­рішнього часу, все таки втрачає поступово свою актуальність або його вико­ристання по можливості звужується, оскільки утримання державного майна та заснованого на ньому державного господарства дає не тільки доходи, але й вимагає досить значних витрат. Сучасні держави відступають недержавним суб'єктам господарювання навіть найбільш рентабельні галузі товарного ви­робництва, обмежуючись лише суворим обліком та контролем за діяльністю виробників та встановленням підвищеного рівня оподаткування їх доходів.

Серед різноманітних трудових та іншого роду службових повинностей, що були знайомі найпершим державам та зберігали свою акту­альність ще на протязі довгого часу, на сьогоднішній день можна відмітити більш менш активне використання лише однієї - військової, яка подекуди заміняється альтернативною їй трудовою, в разі, якщо виконанню військової перешкоджають релігійні чи інші переконання громадянина. Разом з тим, ба­гатьма державами вже на протязі досить довгого часу використовується пра­ктика формування власних збройних сил на договірній основі, коли основ­ний контингент військовозобов'язаної частини населення лише проходить короткотерміновий курс військової підготовки, а основу постійних збройних сил становлять кадрові військовослужбовці та особи, що несуть військову службу на умовах найму.

Таким чином, стає зрозумілим, що основу матеріального забез­печення функціонування сучасної держави складають прямі фінансові над­ходження від населення та суб'єктів господарювання. Залишається лише ви­явити форми таких надходжень та їх природу.

Поняття податку.

Визначити податок, як засіб розподілу тягаря загальних потреб сус­пільства між його членами, було б, з однієї сторони, правильно, а, з іншої, неповно, оскільки таке визначення хоч і висвітлює основне суспільне при­значення податку, але не розкриває повністю його природу та не характери­зує його в повній мірі, як явище юридичне.

Якраз розкриття юридичного поняття податку є чи не найважли­вішим тому, що податок, незважаючи на його настільки тісний зв'язок з еко­номікою та політикою, що часто заставляє вважати нібито мова йде про явище, якщо і не чисто політичне то в крайньому випадку, - чисто економіч­не, в першу чергу являє собою феномен юридичний. Причому, подібна точка зору не вимагає для свого виправдання надскладного пошуку необхідних ар­гументів, оскільки податок, в які б часи та в якій би формі чи вигляді він не існував, завжди впроваджувався лише на підставі відповідних актів верхов­ної державної влади або локальних актів, які черпали свою юридичну силу знову ж таки в делегуванні верховною владою повноважень на його встанов­лення та збір органам місцевої влади. До речі, з цього принципу й сьогодні будуються системи оподаткування, якими особливостями вони б не були на­ділені. Крім того, якщо розглядати місце нормативних актів, якими регулю­ються суспільні відносини, пов'язані з встановленням та сплатою податків, в правовій системі тієї чи іншої держави з точки зору "дуалістики" права, то такі нормативні акти, звичайно ж, треба відносити до галузі публічного права. Не тільки тому, що держава виступає ініціатором     існування    та   запрова­дження   податків,    а      також використовує їх на свій розсуд, а, в першу чергу, тому, що саме по собі існування податків, а значить і належне функціонуван­ня складного механізму їх зборів (читай: застосування нормативних актів в галузі оподаткування), є життєво необхідним для існування самої держави. Саме в податках держава черпає ресурси для свого утвердження, розвитку та виконання свого суспільного призначення. Саме тому сплата податку його платником, це юридичний обов'язок, виконання якого підтримується загро­зою застосування примусових засобів.

Визначення податку, як засобу розподілу тягаря загальних потреб суспільства між його членами є повним лише з точки зору співвідношення податку з загальнодержавним бюджетом.

Юридичне визначення поняття податку, що носить більш загальний і одночасно конкретніший в порівнянні з попереднім визначенням, можна сформулювати наступним чином. Податок це встановлена в відповідності з актами вищої законодавчої влади грошова сума, що підлягає обов'язковому беззворотньому та регулярному внесенню платниками до державного бю­джету без обумовлення її конкретного цільового призначення та без зустріч­ного обов'язку держави стосовно надання еквівалентної вартості послуг чи інших матеріальних цінностей.

Для більш детального розкриття вищенаведеного поняття, а також з метою наступного розмежування податків з іншими обов'язковими плате­жами доцільно розглянути окремі його елементи.