Податок

Податок це встановлена в відповідності з актами вищої законодав­чої влади грошова сума. Компетенція стосовно впровадження та визначення розмірів податків завжди належала верховним органам державної влади. І навіть існування місцевих податків не заперечує вищесказаного оскільки останні впроваджуються виключно на підставі делегованих верховною державною владою відповідних повноважень місцевим органам, причому, як правило подібні повноваження носять конкретний та чітко обмежений хара­ктер. Ця частина поняття податків дає можливість встановити одночасно ос­новне із джерел податкового права, які більш детально будуть розглядатися нижче. Тут достатнім буде обмежитись вказівкою на те, що крім конституції, яка знаходиться на вершині правової піраміди тієї чи іншої держави та уза­конює існування решти правових інститутів, переважній більшості сучасних демократичних країн податки встановлюються актами вищих представниць­ких органів влади.

Податок це грошова сума. На відміну від інших повинностей, що встановлюються державою та підлягають виконанню тими з суб'єктів, хто підпадає під її юрисдикцію, податок завжди вноситься в грошовій формі. Обчислення розміру грошової суми, що підлягає внесенню платником, здій­снюється на підставі визначеного законом порядку.

Податок це встановлена в відповідності з актами вищої законо­давчої влади грошова сума, що підлягає обов'язковому беззворотньому та регулярною постійністю внесенню платниками до державного бюджету без обумовлення її конкретного цільового призначення та без зустрічного обов'язку держави стосовно надання еквівалентної вартості послуг чи інших матеріальних цінностей.

Обов'язковість сплати податку обумовлюється примусовими мі­рами, що встановлюються податковими законами, а також, досить часто, нормативними актами адміністративного чи кримінального характеру. Таким чином, сплата податків не є справою добровільною. Це суворий обов'язок, виконання якого підтримується передбаченими законом санкціями.

Обов'язок сплати того чи іншого з податків розповсюджується на всіх, хто визначений законом в якості його платників, якими в залежності від виду податку можуть бути фізичні або юридичні особи чи фізичні та юриди­чні особи.

Сплачена платниками в вигляді податку грошова сума ніколи не по­вертається їм назад, що свідчить про беззворотній характер податку.

Сплата податку не є разовим обов'язком платника. Податки спла­чуються на протязі всього часу чинності законів, якими вони встановлені, з регулярністю (річною, квартальною, місячною, тощо). Сплата податків не обумовлюється ніякими подіями, крім настання встановленої законом кален­дарної дати.

Податок вноситься до державного бюджету, тобто ним фінансують­ся витрати, що, як правило, носять загальнодержавний характер. Випадки розподілу грошових сум, що надходять від платників податків, між різними рівнями державного бюджету і навіть існування місцевих податків свідчать ні про що інше, як про розподіл тягаря державних витрат між за­гальнодержавним та місцевими бюджетами.

Податок це встановлена в відповідності з актами вищої законо­давчої влади грошова сума, що підлягає обов'язковому беззворотному та ре­гулярному внесенню платниками до державного бюджету без обумовлення її конкретного цільового призначення та без зустрічного обов'язку держави стосовно надання еквівалентної вартості послуг чи інших матеріальних цін­ностей. Податок в момент його сплати не носить ніякого цільового призна­чення, крім досить розпливчастого та умовного "покриття загальносуспіль­них витрат ". Це вже після його надходження до державної казни відповідні державні органи визначають напрямки подальшого використання фінансо­вих коштів, зібраних в вигляді податків та одержаних з інших джерел. Але тут мова йде вже ні про що інше, як про використання бюджетних коштів.

Податок не є умовою надання державою на користь його платників якихось послуг, матеріальних цінностей чи будь-якого роду пільг. Фактом належного внесення податку платники досягають лише одного - душевного спокою.

Отже, в якості невід'ємних юридичних ознак податку, які визна­чають його сутність, необхідно вказати:

- встановлення податків здійснюється вищими органами законо­давчої влади в державі;

- податок носить грошове вираження;

- обов'язковість сплати податку підкріплюється мірами примусо­вого характеру;

- сплата податку є постійним та регулярним обов'язком;

- податок є беззворотнім;

- податок не носить конкретно вираженого цільового призначення;

- податок не є умовою отримання з боку держави якихось послуг, цінностей чи пільг.

Тепер, коли поняття податку є визначеним, доцільно розглянути найбільш поширені в практичному застосуванні сучасними державами інші форми різноманітних засобів залучення фінансових коштів до бюджету.

Найпоширенішим серед таких засобів безсумнівно на сьогоднішній день є мито в різних видах. Схожість деяких ознак мита з ознаками, що на­лежать податкам, іноді приводить до того, що фактично розмежування цих двох насправді різних явищ супроводжується серйозними труднощами.

Мито встановлюється вищими органами державної влади, сплачує­ться в грошовій формі, не відноситься до категорії актів, що здійснюються в добровільному порядку, і не повертається платникові. Та в результаті більш детального аналізу сутності різних видів мита і порівняння належних йому ознак з ознаками податків все таки можливо виявити різницю між ними. Будь який з найрізноманітніших видів мита, що відомі сучасним державам відрізняється від податків досить суттєвим чином.

Першою важливою ознакою, що відрізняє мито від податків є його нерегулярний характер. Мито сплачується не з календарною періодичністю, а разово в зв'язку з якоюсь дією платника або з необхідністю оформлення певних документів. Саме, виходячи з нерегулярного характеру мита та його тісного зв'язку з тими чи іншими конкретними діями, здійснюваними його платником, що являє собою іншу суттєву ознаку мита, не правомірно плу­тати його з податками. Якраз нерозривний зв'язок мита з конкретними діями платника породжує ту велику кількість його різновидів: мито зі звернень до судових органів, мито з вчинення актів громадського стану, мито за нота­ріальне оформлення документів, ввізне (імпортне) мито, вивізне (експортне) мито і т. і. Крім того, зв'язок мита з діями придає зовсім іншого та відмінно­го від того, що притаманний податкові, відтінку його обов'язковості. Якщо обов'язковість сплати податку є абсолютною та в разі її недотримання за­грожує платникові застосуванням мір покарання, то обов'язковість сплати мита базується, в основному, на взаємності останнього: несплата мита фак­тично означає неможливість виконання тих чи інших дій, отримання відпо­відних документів.

Таким чином, може скластися враження, що мито це ні що інше як просто плата за виконання державою в особі спеціально призначених нею органів тих чи інших послуг, що надаються платникам (прийняття позову для судового розгляду, оформлення документів, наприклад). Таке визначення можна вважати правильним лише з точки зору висвітлення зв'язку мита з ви­конанням державними органами тих чи інших формальностей. Але назвати ту грошову суму, що сплачується в вигляді мита, відображенням вартості або ціною тих послуг, які надаються платникам з боку держави, докорінно не правомірно. Хоча б тому, що розмір мита, як правило, зовсім не пов'язаний з фактичним розміром витрат держави на надання послуг.

Обчислення розміру грошової суми, що підлягає сплаті в вигляді мита, здійснюється, здебільшого, двома методами: прямим - тобто, шляхом встановлення твердих сум, які справляються з виконання тих чи інших дій або пропорційним - з застосуванням процентної ставки, встановленої за­коном, до вартості майна чи розміру грошової суми, щодо яких здійсню­ються ті чи інші дії. Ні в першому, ні тим більше в другому з випадків розмір обчисленої суми ніяким чином не пов'язаний з вартістю прямих витрат дер­жави. Крім того, одержані від платників кошти лише частково використову­ються на фінансування діяльності органів, безпосередніми зусиллями яких здійснюються відповідні дії, оскільки в основному вони становлять одну з статей доходів державного бюджету. Все це свідчить про те, що мито є прос­то засобом поповнення державного бюджету та одним із проявів урізномані­тнення державою подібних засобів. Адже в даному випадку держава просто користується виникненням в суспільстві необхідності задоволення найрізно­манітніших потреб (від одержання посвідчення особи до оформлення прав на спадкове майно), збираючи при цьому встановлену нею ж грошову плату.

Мито можна визначити як грошовий збір, що справляється вповно­важеними державними органами за вчинення ними спеціальних дій для юри­дичних чи фізичних осіб. Це було б правильне визначення, якщо не сприй­мати до уваги такі різновиди мита як вивізне (експортне) та ввізне (імпортне) мито. Тут вже не правомірно говорити про те, що ці види мита є збором дер­жави за виконання нею якихось дій, пов'язаних із здійсненням суб'єктом го­сподарської діяльності експортних чи імпортних операцій, оскільки цю роль повністю виконує митний збір, що стягується митницею за оформлення від­повідних документів та виконання інших спеціальних процедур. Можливо такі види грошових стягнень не слід відносити до категорії мита, тому, що їм присвоїли цю назву, керуючись її звичністю? Можливо це всього на всього різновид податків? Але ж тоді їм бракує однієї з основних ознак податків, в відповідності з приведеним вище їх поняттям, а саме - регулярності.

Пояснення очевидно все таки слід шукати в спробі більш повного визначення поняття мита та більш глибокого розкриття його природи.

Вище вже йшлася мова про те, що мито є ніщо інше як засіб попов­нення державного бюджету і що під впливом необхідності урізноманіт­нювати такі засоби держава почала запобігати до користування в своїх бю­джетних цілях більш менш значними подіями, що відбуваються в процесі су­спільного життя. Причому для такого користування, як правило, обираються ті з подій, які пов'язані з набуттям громадянами та юридичними особами якихось майнових чи немайнових прав або зі зміною обсягу таких прав. На­приклад, успадкування майна, як правило, тягне за собою поліпшення май­нового статусу спадкоємців, а оформлення права власності на земельну діля­нку чи на жилий будинок тим більше. Одночасно з фактом отримання по­свідчення особи чи паспорту для зарубіжних поїздок громадянин одержує можливість більш повного використання та забезпечення своїх прав, тощо. Виходячи з принципу, у відповідності з яким за все треба платити, держава, шляхом пов'язування таких подій з виконанням тих чи інших символічних формальностей, просто на просто запрошує поділитися з нею тими благами, що набуваються в результаті відповідних подій, тільки в грошовій формі, тим більше що сама вона постійно в складному фінансовому стані, причи­ною якого є прогресивне подорожчання процесу задоволення загальносуспі­льних потреб. Отже не якісь там витрати, пов'язані із здійсненням на користь платників мита, тих чи інших дій є першопричиною впровадження такого рі­зновиду грошового стягнення, а необхідність додаткового залучення грошо­вих коштів до державного бюджету. А з кого ж найбільш безпечно збирати такі кошти, як не з тих, хто поліпшує свій добробут. Таким чином встановле­ні державою формальності (дії), з виконанням яких пов'язується сплата пе­реслідують ціль не тільки впорядкування процесів суспільного життя, а ще й обліку зміни майнового стану суб'єктами, що підпадають під її юрисдикцію для обкладення їх грошовим стягненням в разі поліпшення добробуту.